Прилуки - місто на річці Удай із населенням 62 тисячі мешканців. На тепер, є відомим завдяки тютюновій та взуттєвій фабрикам. Місто веде свою історію із часів Київської Русі. Вперше Прилуки згадуються в Іпатіївському літописі 1092 року, як фортеця Київської Русі на південному сході.
З другої половини XII століття Прилуки увійшли до складу Переяславського князівства, у 1239 році місто було зруйноване ордами Батия. З середини XIV сторіччя Прилуки перебувають в складі Литовського князівства, а з 1569 р. входять до Речі Посполитої. З 1654 року місто стає полковим центром і влада ділиться між козацькою старшиною і виборним магістратом. На місці давнього городища будують потужну фортецю з міцними мурами, грізними гарматами і чотирма козацькими школами. До наших часів від цієї потуги дійшли тільки залишки валів біля вулиці Гоголя і поблизу центральної площі.
Прилуки були великим містом з фортецею, палацами, храмами, ремісничими цехами. З часів козацької слави міста збереглися Спасо-Преображенський собор, Миколаївська церква з дзвінницею і брамою, яка колись слугувала воротами Прилуцької фортеці. На території зниклої твердині знаходилась полкова скарбниця, де зберігались клейноди і полковий скарб. У Стрітенській церкві ще декілька років тому перебував краєзнавчий музей, а в соборі Різдва Богородиці (1815 р.) був розташований архів. Майже всі прилуцькі старожитності скупчилися поряд із центральною площею міста.
Стосовно віку міста Прилуки: "У "Повчаннях синам" князь Володимир Мономах розповідає, як він, повертаючись із успішного походу на половців, вислав своє військо вперед, а сам залишився з малочисельною охороною. Дізнавшись про це, вороги погналися за ним, і були їх 8 тисяч. Відчувши небезпеку, повернув князь уздовж берегів Удаю до Прилук, і це місто та храми Божі сховали його..." (з Іпатіївського літопису).
Найстарша споруда міста - полкова скарбниця. Такі споруди були у кожному полковому місті Лівобережної України, але тільки у Прилуках скарбницю зберегли у первісному стані. Поруч височить пам'ятник невідомому козаку, теж єдиний в Україні.
Дуже гарно доглянутий центральний міській парк міста переходить у великий майдан, з якого добре видними є всі значимі архітектурні принади міста. В центрі майдану стоїть пам'ятник святителю Іосафу Білгородському - будівничому храмів і монастирів, святому чудотворцю, який був родом з прилуцької землі і вважається покровителем міста Прилуки.
 |
| пам'ятник святителю Іосафу Білгородському |
Височіє над майданом Спасо-Преображенський собор, що був закладений у 1705 році на місці, де знаходився старовинний дерев'яний під солом'яною стріхою храм Спаса, згадуваний ще у 1654 році істориком-мандрівником, сином Патріарха Антіохійського Макарія - Павлом Алепським. Спасо-Преображенський собор витриманий в стилі українського бароко, доволі чітко ідентифікується ззовні як козацька церква. П'ятикупольний храм будували без колон, тому внутрішній простір - вільний і високий. Перші богослужіння тут відбулися у 1720 році. До розбудови храму долучився після призначення полковником (1706 р.) Гнат Галаган, спокутуючи гріх зради. Присягнувший Івану Мазепі Гнат Галаган, зрадив його, перейшовши на бік Петра I. Сотні, якщо не тисячі, співвітчизників знайшли мученицьку смерть внаслідок діянь зрадника-полковника.
 |
| пам'ятний знак на честь 300-річчя з дня народження святителя Іосафа Белгородського |
Величний храм зачинявся, грабувався, перетворювався на склад, руйнувався під час війни. У 60-х роках XX століття була спроба реставрувати храм, як пам'ятку архітектури. Але справжні відновлювальні роботи почались у 80-х. Зараз будівля храму охайна і доглянута, поруч чудові квіти і сад, але певні реставраційні та опоряджувальні роботи ще ведуться.
Поряд із Спасо-Преображенським собором розташований храм, побудований коштом Гната Галагана на честь святого
Миколая Мирлікійського Чудотворця у 1720 році. За первісним задумом Миколаївська церква була виконана в стилі бароко, але після реконструкції у 1817 році, завдяки новому декору набула ознак класицизму. Миколаївська церква із дзвіницею і Спасо-Преображенський собор є єдиним історично-архітектурним комплексом. О 17-00 мелодійні дзвони Миколаївської церкви наповнять серце небайдужих вірою в краще майбутнє.
Пам'яткою архітектури кінця XIX ст. є Стрітенська церква (1889 р.) багато оздоблена декоративною цеглою. Мурована тринавна базиліка має три бані над західним входом, дуже гарно відреставрована і передана вірянам (підпорядковується Густиньському монастирю) після десятиріч існування в ній краєзнавчого музею.
Собор Різдва Богородиці (1815 р.) побудовано в стилі класицизм. Після "відселення" місцевого архіва, відновлено величний купол будівлі і фронтони, ведуться роботи з реконструкції колонад і ганків будівлі.
Центральний парк Прилук є зібранням не тільки чудово збережених сакральних споруд, але й нагадувань з приводу багатьох подій - тут і суто туристичне "Я люблю Прилуки", і пам'ятники захисникам України та героям-чорнобильцям, є й об'єкти, що зігріватимуть серце суто радянської людини.
 |
| пам'ятник захисникам України |
 |
| пам'ятник ліквідаторам Чорнобильської катастрофи |
 |
| Нестор літописець |
Збереглося в Прилуках декілька громадських споруд XIX сторіччя, зокрема будинок казначейства, де у 1865-1867 роках працював відомий український письменник Панас Мирний. Цікавою є будівля місцевого театру, як втілення архітектурних пошуків 30-40 років минулого сторіччя. Для поціновувачів різноманітних технічних "дрібничок" цікавинкою є зменшена копія нафтової вишки біля відділення Нафтогазу.
 |
| театр в Прилуках |
З центром у Прилуках зручно здійснити радіальні мандрівки до Національних парків Качанівка і Сокиринці та до села Густинь, де розташований величний Густинський монастир. Ночівля буде приємною у готелі "Олександрія" (на booking.com -
Alexandria Hotel): зручні номери, вишукана кухня у ресторані готеля, паркінг, майже паркове подвір'я і дуже люб'язний персонал.
Стосовно віку міста Прилуки: "У "Повчаннях синам" князь Володимир Мономах розповідає, як він, повертаючись із успішного походу на половців, вислав своє військо вперед, а сам залишився з малочисельною охороною. Дізнавшись про це, вороги погналися за ним, і були їх 8 тисяч. Відчувши небезпеку, повернув князь уздовж берегів Удаю до Прилук, і це місто та храми Божі сховали його..." (з Іпатіївського літопису).
Величний храм зачинявся, грабувався, перетворювався на склад, руйнувався під час війни. У 60-х роках XX століття була спроба реставрувати храм, як пам'ятку архітектури. Але справжні відновлювальні роботи почались у 80-х. Зараз будівля храму охайна і доглянута, поруч чудові квіти і сад, але певні реставраційні та опоряджувальні роботи ще ведуться.
Пам'яткою архітектури кінця XIX ст. є Стрітенська церква (1889 р.) багато оздоблена декоративною цеглою. Мурована тринавна базиліка має три бані над західним входом, дуже гарно відреставрована і передана вірянам (підпорядковується Густиньському монастирю) після десятиріч існування в ній краєзнавчого музею.
Собор Різдва Богородиці (1815 р.) побудовано в стилі класицизм. Після "відселення" місцевого архіва, відновлено величний купол будівлі і фронтони, ведуться роботи з реконструкції колонад і ганків будівлі.
Центральний парк Прилук є зібранням не тільки чудово збережених сакральних споруд, але й нагадувань з приводу багатьох подій - тут і суто туристичне "Я люблю Прилуки", і пам'ятники захисникам України та героям-чорнобильцям, є й об'єкти, що зігріватимуть серце суто радянської людини.
Збереглося в Прилуках декілька громадських споруд XIX сторіччя, зокрема будинок казначейства, де у 1865-1867 роках працював відомий український письменник Панас Мирний. Цікавою є будівля місцевого театру, як втілення архітектурних пошуків 30-40 років минулого сторіччя. Для поціновувачів різноманітних технічних "дрібничок" цікавинкою є зменшена копія нафтової вишки біля відділення Нафтогазу.
З центром у Прилуках зручно здійснити радіальні мандрівки до Національних парків Качанівка і Сокиринці та до села Густинь, де розташований величний Густинський монастир. Ночівля буде приємною у готелі "Олександрія" (на booking.com - Alexandria Hotel): зручні номери, вишукана кухня у ресторані готеля, паркінг, майже паркове подвір'я і дуже люб'язний персонал.
