Чернівці - місто міжнаціональної толерантності і духовної свободи

 Буковина - це дійсно "чарівний край Черемоша й Прута". Тепло буковинської землі - це і лагідний клімат, і тепла вдача мешканців. Це загальна атмосфера, що панує навколо. Чернівці - головне місто краю увібрало за 6 століть свого існування всі достойності своїх жителів. Німецький публіцист початку XX ст. Георг Гайнцен порівнював Чернівці з кораблем задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту. І це він ще не згадав поляків, угорців, австрійців та турків, адже Буковина багато разів переходила з одних імперських рук до інших. Як вже згадувалося, після Київських володарів з середини XIV ст. цими землями володіли угорськи королі, потім молдавські господарі аж допоки в 1717 році на Буковину не прийшли війська османів, які в 1774 році поступилися Австро-Угорщині цим ласим шматком території.

 Ось звідси і сучасне різнобарв'я етнічного складу мешканців і міжнаціональна толерантність. Навіть у назвах вулиць і кварталів Чернівців відображаються етнічні ознаки тих, хто знайшов надійний прихисток на Буковині. У місті є Турецька площа і вулиця Руська, Армянська вулиця і Єврейський квартал. Колись в Чернівцях у двірники наймали хлопців, що знали не менше 8 мов, щоб могли прислужитися перехожим будь-якою мовою.

 Всі міні-діаспори у місті мають свої культурні центри, деякі з них є дуже цікавими з архітектурної точки зори. На вулиці Ольги Кобилянської в 1910 році було зведено Німецький Народний Дім. Фасад Дому має елементи готики і сецесії. Майже напроти - Польський Народний Дім, що постав в 1902 році як осередок Буковинської Полонії. Ця двоповерхова будівля має модернізований ренесансний аттик. А на Театральній площі привертає увагу Єврейський Дім, будівля якого багато оздоблена скульптурними композиціями. Румунський Народний Дім розташований у триповерховій кам'яниці на Ратушній площі. Фасад споруди, що зведена наприкінці XIX ст. прикрашають каріатиди, які тримають карниз.

Польський Народний дім (нині - музична школа)

Німецький Народний дім

Єврейський Народний дім

 Навпроти Вірменської церкви стоїть ще одна історична будівля з етнічним колоритом - Український Народний Дім. Упродовж багатьох десятиліть Дім був осередком національного життя українців Буковини. А в листопаді 1918 року він став координаційним центром встановлення української державності в краї.

Український Народний дім

 Цілком природньо, що етнічне різнобарв'я Чернівців призвело до спорудження церков різних конфесій, щоб мешканці мали змогу ходити на службу, яка до душі. Кількість соборів вражає, майже всі вони добре доглянуті і активно відвідувані.

 Один з найдавнішим з чернівецьких храмів, що зберігся від 1607 року до сьогодні - православна дерев'яна Миколаївська церква, це одна з 5 дерев'яних церков, що зберіглися в Чернівцях. Внаслідок обмежень за висотою у турецько-мусульманський період, храм не має купола. Зведена церква з дубових брусів в буковинському "хатньому" стилі. Її двічі перебудовували та двічі реставрували. Існує версія, що в це місце її перенесли з центру Чернівців, але реставратори під час досліджень конструкцій не змогли знайти цьому підтверджень. Часто цю церкву називають "козацькою", бо міські оповідки кажуть, що тут молилися великі гетьмани України Петро Сагайдачний під час Хотинської війни та Іван Мазепа після жахливої для України Полтавської битви.

Миколаївська церква

кам'яна дзвіниця Миколаївської церкви, зведена замість дерев'яної у 1868 році

  На вулиці Руській, яка не змінювала назву цілих 180 років, розташований Успенський кафедральний собор, що належить громаді греко-католиків. Постав храм завдяки доброчинності. В XIX ст. греко-католіки Чернівців відправляли богослужіння в римо-католицьких храмах, але з часом громада греко-католиків збільшувалася і стало тіснувато. Меценат пан Тадей Туркул подарував греко-католицькій громаді міста земельну ділянку і кошти на будівництво храму. Першу назву церква мала на честь Святих Петра і Павла. З 1937 року - це вже Собор Успіння Пресвятої Богородиці. Отримала Благословення нова церква в 1821 році. Будували храм в стилі ампір, але на початку 1940-х років церква стала замалою і її добудували і реконструйована будівля вже була в стилі українського бароко. Іконостас та два бічні вівтарі для храму замовляли у Відні і в їх розписі брав участь відомий на той час польський іконописець Адам Отеховський. Не без сумних пригод, але і іконостас, і вівтарі збереглися і до сьогодні.

 Майже поряд з Успенським кафедральним собором у невеличкому сквері (вул. Митрополита Шептицького) встановлено пам'ятник Героям Буковинського куреня. Пам'ятник являє собою постать Архангела Михаїла в українському народному одязі із списом в одній руці і щитом - в іншій. На щиті викарбувана перша заповідь українського націоналіста: "Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї". І пам'ятні роки (1918, 1941, 1944), коли бійці з Буковини ставали пліч-о-пліч із побратимами з інших українських земель задля боротьби за вільну й незалежну Україну.

 Також на вулиці Руській височіє нова Миколаївська церква (Миколаївський кафедральний собор), споруджена наприкінці  30-х років XX ст. Її оригінальні "кручені" підніжки бань неодмінно привертають увагу. Ця кам'яниця має модні, на той час, риси архітектурних традицій румунського православ'я.

Миколаївський кафедральний собор

 На Головній вулиці, а якщо точніше, то на Соборній площі, височіє Кафедральний собор Сходження Святого Духа. Він зведений у стилі італійського ренесансу протягом 1844-1864 років за сприяння Митрополита т Євгена Гакмана. Архітектура храму поєднала  православні і римо-католицькі традиції Східної Європи. Проект був подарований під час паломництва Євгена Гакмана до Троїц-Сергієвої Лаври і так, це один з варіантів проекту Ісаківського Собору Петербурга. Храм дуже великий, кажуть, що вміщує 4 тисячі вірян. У період панування тоталітарного безбожництва собор зазнав плюндрування: нижні яруси розписів і іконостасу були знищені (зараз відновлені), інтер'єр, в кращому випадку, ставав частинами музейних експозицій, годинники на дзвіницях теж не збереглися. У 1989 році будівлю храму повернули православній громаді.

Кафедральний собор Сходження Святого Духа

важко зрозуміти який "розумник" так розфарбував собор,
але дурня минає, і сьогодні собор Сходження Святого Духа пофарбований в природні кольори

 У теперішньому кінотеатрі "Чернівці" важко впізнати колишній Темпль. Спорудження Темпля (1873-1877 роки) здійснювалося за проектом відомого львівського архітектора Юліана Захаревича. Хоральний храм юдеїв-реформістів був у стилі історизму, що поєднував елементи ренесансу, готики та мавританські мотиви.

 Багатоголосся юдейських святинь старих Чернівців нині представляє Головна синагога Буковини по вулиці М.Садовського, що була збудована наприкінці XIX ст.. Дім молитви в своєму архітектурному обличчі має мавританські мотиви з елементами нео романського стилю. Особливістю цього храму є те, що він не припиняв правити служби навіть в роки Другої Світової війни. Але після війни був закритий та згодом перебудований і перепланований. Повернули юдейській громаді цю кам'яницю аж в 2007 році. В 2011 році після відновлення і реставрації (звісна річ, за сприяння меценатів), синагога відновила свою роботу в якості духовно центру.  Чи не єдина божниця, де майже цілком зберігся первинний інтер'єр.- невелика синагога Бейт тфила Биньямин, датована 1923 роком. 

Головна синагога Буковини

 Римо-католицький храм Воздвиження Святого (Всечесного) Хреста будувався довго, майже три десятиліття (1787-1814). Почали будувати мурований храм за розпорядження імператора Австро-Угорщини Йосифа замість дерев'яного храму, що стояв навпроти нинішнього. Виділено було і земельну ділянку і гроші на будівництво. Але зведення храму спіткала проблема, схожа на ту, що була при будівництві Володимирського собору в Києві - внаслідок помилки при проектуванні двічі падала вежа. Лише в 1814 році будівництво все ж завершили і освятили храм. А в 1818 році вежу оздобили годинником. Нещастя на цьому не закінчилися - в 1861 році храм горів, відновили собор вже в 1866. Храм не припиняв функціонування у радянські часи, можливо тому зберігся інтер'єр. Окрім вітражів, окрасою храму є сонячний годинник, який начебто, переїхав сюди з самого Відня і показує саме віденський час.

храм Воздвиження Святого (Всечесного) Хреста

 Зовсім поруч знаходиться православна церква Святої Параскеви Сербської, зведена замість давнього дерев'яного храму, наприкінці XIX ст. (освячена в лютому 1862 року, а будівельні роботи завершені в 1863 році). Церква Святої Параскеви займає важливе місце в історії Чернівців - тут, за ініціативою гімназистів, була вперше відправлена панахіда за померлим Т.Г. Шевченкм в 1864 році, саме тут любив молитися Юрій Федькович, саме ця церква ще в 1992 році перейшла під омофор Київського патріарха.

Церква Святої Параскеви Сербської

Пам'ятний хрест на місці давньої церкви Святої Параскеви

 Вулиця Вірменська має своєю головною окрасою Вірменський храм Святих Апостолів Петра і Павла (1869-1875)ю Цей храм - одне з творінь чеського академіка архітектури Йозефа Главки. Вважається, що вірменські іммігранти прибули на Буковину у 60-70 роки XIV ст. за податковими пільгами і в край, де була релігійна свобода. Вірменські ремісники, що осідали на прикарпатських землях добре зналися на кушнірській справі, опанували виробництво сиру, вина, фармацевтику і ювелірну справу. Будівля храму має характерні риси самобутньої вірменської церкви - гостроверхі шпилі, однак водночас поєднує елементи романського, візантійського і готичного стилів. Після десятиліть плюндрувань і нескінченних реставрацій, у 1988 році архітектурний шедевр Чернівців набув гідного вигляду і отримав новий орган. У відновленій органній залі знову зазвучала музика, згодом відновилися і богослужіння. А в 2010 році врятовані скульптури Петра і Павла, дивом знайдені на цвинтарі, знову зайняли свої почесні місця біля входу до храму.

храм Святих Апостолів Петра і Павла

храм Святих Апостолів Петра і Павла

 В середмісті Чернівців височіє єзуїтський костел Пречистого Серця Ісуса. Це чудовий зразок нео готики у культовому будівництві міста. Завдяки своєму незвичному для православного краю вигляду, храм Серця Ісуса став однією з архітектурних родзинок столиці Буковини.

костел Серця Ісуса

 Багато цікавинок лишилися поза  увагою двох нарисів про Чернівці - і меморіальні дошки на домах, де жили Назарій Яремчук та Володимир Івасюк, і дивні створіння на фасадах домів, і легенди, пов'язані з Турецькою площею та Турецьким колодязем, і Успенська церква, яку було зведено за розпорядженням воєводи-господаря Миколи Олександра Маврокордата, що сьогодні прикрашає околиці Чернівців,. і багато-багато іншого. Тож раджу всім відкривати для себе Україну, адже вона фантастична.

Чернівці - це маленький Відень, дуже красиве і комфортне старе місто

Чернівці, театр ім. Ольги Кобилянської

  Буковинський край разом зі своїм головним містом Чернівцями належить до прадавньої української етнічної території, тобто земель, де формувався український етнос. У Середньому Придністров'ї та Верхньому Попрутті виявлені найдавніші (V ст.) достовірні комплекси слов'янських культур. У політичну орбіту Києва слов'яни Буковини потрапили ще за часів перших Рюриковичів. Остаточно стали частиною Київської Русі за Володимира Великого і в якості прикордонної фортеці боронили торгові шляхи. У XIV ст. ця земля під назвою Шпинська потрапила під владу угорських королів, яких згодом змінили правителі Молдови. Не існує єдиної версії походження назви міста, яка б задовольнила всіх дослідників. Є версія що назва міста походить від давнього боярського роду Чорних, що володіли землями над Прутом, але фортеця не була феодальним маєтком, тому ця версія, хоч і має підгрунтя, все ж не підтримується солідними дослідниками. Є цікава версія, що назва міста походить від словосполучення "чорні вівці", але доволі дивно припускати, що саме тут випасали чорних овечок, а в інших місцинах - ні. Мабуть найпростіша версія - назва Чернівці почалася з Чернгорода - фортеці із земляними укріпленнями (на відміну від Белгорода - фортеці з укріпленнями з білого вапняка).

 Цей щедрий край завжди приваблював завойовників. У червні 1713 року на Буковину увійшли турецькі війська, їхнє перебування тривало аж до 1774 року, коли після чергового переділу Східної Європи почалася зіркова доба Австро-Угорської імперії. В наступні 150 років Чернівці перетворились з провінційного напів села з глиняними хатами на прекрасне затишне і чисте європейське місто. Чистота Чернівців підтримується і сьогодні, і цей приємний факт також пов'язують з Габзбургами, адже за традиціями тих часів на площі міста не допускали людей у брудному взутті. 

 Чернівцям більше 600 років, однак його розквітнення припадає на роки правління імператриці Марії-Терезії, тому згадуючи про столицю Буковини, місто часто називають маленьким Віднем.

 Центральна вулиця міста, що ділить його майже навпіл - Головна. Бруківка, якою вимощена ця дуже довга вулиця лежить тут з XVIII ст., тобто з часів Австро-Угорщини (хоча місцеві ділки під прикриттям робіт з покращення дорожного покриття вже частково її продали за кордон). Уздовж Головної вулиці і на сусідніх розташована велика кількість чудових старих будинків з фантастичним декором.

 У XIX ст. архітектура Європи мала за господарюючий стиль модерн, а в Австро-Угорщині він мав назву віденська сецесія. Відвідувач Чернівців зустрічає яскравий зразок віденської сецесії одразу, якщо прибув залізницею. Це вокзал Чернівців - яскравий зразок творчості архітектора Отто Вагнера.

 На Головній вулиці розташована і одна з візитівок міста Чернівці - будинок-корабель. За місцевою легендою цей будинок один брат подарував другому, щоб той, в минулому, суворий морський вовк, не сумував за морем. А ще одна з місцевих оповідок каже, що конче необхідно скуштувати води з джерела із левом, що на першому поверсі будинку-корабля. Від чого саме рятує, вже важко згадати, але, мабуть, та цілюща вода дуже помічна від усіх хвороб. 

Будинок-корабель

 Вулиця Головна розширюється, утворюючи Ратушну площу або площу Ринок. Будівля Ратуші зведена у 1848 році за проєктом архітектора Андреаса Мікуліча. У фундамент споруди закладено австрійські дукати. Будівля дуже пишна: має портик-колонаду і башту з балконом. Колись з цього балкону виголошувались рішення магістрату та чергували пожежні дозори. Вже декілька років з цього балкону щодня опівдні лунає сурма, що виграє легендарну "Марічку". Є також на башті годинник з курантами.

Ратуша Чернівців

Чернівецька міська Рада та Художній музей

 Поряд із будівлею Ратуші постала споруда Художнього музею із колекцією буковинського малярського мистецтва від турецьких часів і до наших днів, іконопису XVII-XX ст. Цю будівлю вважають однією з найвишуканіших сецесійних пам'яток Центрально-Східної Європи, вона має неперевершене майолікове оздоблення алегорічно-історичного змісту.

Художній музей Чернівців

 Пішохідна вулиця Ольги Кобилянської (колишня Панська) починається з Ратушної площі. Тут розташовані 2-3 поверхові будинки, що зведені у XIX ст., а нині відреставровані. Вулиця Ольги Кобилянської приваблює відпочівальників і туристів своїми кафе, ресторанами і міні-готелями. Тут розташовані дуже цікаві скульптурні композиції і саме тут знаходиться кафе-музей із старовинними цікавинками. А ще мостова вулиці нагадує туристові на декількох мовах, де саме ви знаходитесь. Кажуть, що в імперські часи цю, майже центральну, вулицю мили парфумами і підмітали пелюстками троянд. 

початок вулиці Ольги Кобилянської

кав'ярня-музей

 Ім'я Ольги Кобилянської надано музичному театру міста Чернівців. Будівля театру вражає легкістю і вишуканістю. Відкриття театру відбулось у жовтні 1905 року і мешканці міста назвали його "мрією з оксамиту та золота". На всіх фасадах будівлі у нішах розташовані скульптури видатних музикантів і драматургів.

театр ім. Ольги Кобилянської

 Площа перед театром - Театральна площа, де облаштована чудова зона відпочинку з алеєю зірок і безліччю трояндових кущів. Також на площі примостився пам'ятний знак на честь народного віча щодо приєднання Буковини до Великої Украни. Прямокутник Театральної площі утворюють різностильові, але дуже цікаві з архітектурної і  історичної точки зору, будинки. Наприклад, Чернівецький медичний університет - колишня Буковинська палата торгівлі і ремесел (стиль віденська сецесія), Єврейський народний дім, зведений за проєктом архітектора Т.Левандовського у 1908 році, прикрашений великою кількістю скульптурних композицій і барельєфів.

алея зірок на Театральній площі

Єврейський народний дім

Медичний університет і вежа ратуші

 Одним з чільних майданів середмістя Чернівців, який розквіт за часів Австрійської доби, є площа Філармонії. Будинок Музичного товариства (нині обласна філармонія) постав за 2 роки (1876-1877 рр.), як головна концертна зала міста. Колишній готель "Бристоль" (знов віденська сецесія), що був архітектурною домінантою усього прилеглого кварталу, також прикрашає ансамбль площі Філармонії.

Філармонія і площа Філармонії

колишній Бристоль

 Архітектурним символом Чернівців із статусом пам'ятки загальнонаціонального та світового (внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО) значення є колишня резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації (1864-1882 рр.).  Нині ж тут розташовані центральні корпуси Чернівецького Національного університету. Університет носить ім'я Юрія Федьковича, на постаменті пам'ятника якому закарбована славетна рима:

"Я люблю мою Русь-Україну,

Я вірую в її будучину".

пам'ятник Юрію Федьковичу неподалік Університету

дорогою до Університету

 Дивовижної краси будівлі університету утворюють каре із внутрішнім сквером. Головні складові: центральний - Мітрополичий корпус і бокові - монастирський корпус і семінарський корпус із Синодальним храмом на честь Трьох Святителів Вселенських – Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Всі споруди виконані із червоної цегли, мають різблені фронтони і багате оздоблення. Навіть покрівлі, виконані із кольорової черепиці, мають візерунки, що повертають до буковинських народних традицій. Комплекс будівель Чернівецького Національного університету перебуває під охороною ЮНЕСКО, а ще є одним з 7 чудес України в номінаціїї "Замки, фортеці, палаци".