Золоті ворота - брама, яка встояла

  Немає жодної зафіксованої згадки про вторгнення до Києва через Золоті ворота. Найбільш вірогідним часом спорудження Золотих воріт є 1017-1024 роки. Перша згадка про Золоті ворота датується 1018 роком і міститься у хрониці Антонія Галла. У ній розповідається про війну за владу у Києві Святополка, якого підтримував тесть - польський князь Болеслав Хоробрий, з Ярославом Мудрим. 14 серпня 1018 року вони увійшли у Київ і Болислав вдарив мечем об Золоті ворота, що будувалися, на знак захоплення міста (пам'ятаєте історію про те як Олександрові Македонському прийшлося двічі входити у Галікарнас, бо щоб місто "офіційно" вважалося захопленим, потрібно було увійти саме через головні ворота). Пізніше меч-"щербець" зберігався в Гнезні - першій столиці Польського королівства.

Золоті ворота воєнного часу (із захистом надбрамної ікони)

 Золоті ворота були споруджені у місцині, де незначний перепад висот потребував додаткових укріплень. Цей в'їзд до Києва був парадним - саме через ці ворота прибували до Києва посли інших держав. Тут були подвійні оборонні рови і вал, тобто ці ворота були бойовою брамою з проїздом і надбрамною церквою.

 Золоті ворота мали ширину 7,5 метрів, висоту 12 метрів та довжину - 25 метрів. Вони мали дві паралельні стіни, що були з'єднані склепінням, над яким була розташована площадка оборонного (спостережного) значення. Перекриття було здійснено системою коробових склепінь. Матеріалами, що використовувались, були різні сорти граніту, червоні овруцькі кварцити та шифер, які чергувалися із плінфою. Таке змішане мурування було характерним для споруд XI ст.

 Система укріплень тогочасного Києва мала троє воріт: Золоті, Лядські і Жидівські (Львівська брама). Кам'яними були тільки Золоті ворота. Вони для свого часу були неприступними.

 З літописів відомо, що на фасаді Золотих воріт було зображення Богородиці - ймовірно фреска або мозаїка. Проїзд завершувала надбрамна церква із позолоченою банею. Можливо саме тому ворота отримали назву "Золоті".

 Під час розкопок археологи знайшли чимало залишків фресок і уламків смальти. Пошкоджені віками і численними ворожими навалами, Золоті ворота вже у XVII ст. являли собою мальовничі руїни, хоча в той час над стінами ще лишалися склепіння і рештки надбрамної церкви.

 В середині XVII ст. почалася реконструкція фортифікаційних споруд Києва, перед Золотими воротами були споруджені та оновлені земляні вали та бастіони. А ще через століття, коли вже обрушилося склепіння, Золоті ворота визнали небезпечними і засипали землею. При цьому переслідувалась і мета зберегти Золоті ворота для наступних поколінь. Але йшли роки і про пам'ятку забули. І коли у 1832 році археолог К.А. Лохвицький вів розкопки у Верхньому місті Києва, нова поява рещтків Золотих воріт стала своєрідною сенсацією. Стан воріт значно погіршився рід час перебування під землею. Пам'ятка потребувала негайної архітектурної консервації. Тому частину стін було залито вапняним розчином, а у 1837 році інженер Ф.І. Мехович під керівництвом В.І. Беретті звів цегляні контрфорси і з'єднав стіни металевими в'язями з кільцями. Такими Золоті ворота бачили покоління киян і гостей Києва. Чавунна огорожа дбала про безпеку відвідувачів і пам'ятки, а затишний сквер був улюбленим місцем прогулянок із народженими після Другої Світової війни киянами - тут майже не було руйнувань.

 Було кілька спроб відновити первісний вигляд Золотих воріт, спираючись на літописи та дані археологічних розкопок. Одна з перших робіт по створенню макета Золотих воріт належить Ользі Дмитрівні Корж - доценту КІБІ (нині - КНУБА). Фото створеного нею макету-реконструкції надруковані у багатьох виданнях. Ця маленька жінка-викладач зуміла прищепити любов до історії архітектури тисячам своїх студентів. Архітектурні пам'ятки - це історія людства, що втілена у камені. Ці давні споруди викликають подив і захоплення у нащадків. Тому у таких країнах як Єгипет, Туреччина, Йорданія, Албанія, Греція допитливий турист дбає не тільки про пляжний відпочинок, але й про екскурсійну програму.

Реконструкція Золотих воріт авторства О. Корж

Реконструкція Є.Лопушинськой

Реконструкція М.Холостенко

В період підготовки до святкування 1500-річчя Києва, була здійснена реконструкція Золотих воріт. Спеціалісти різних профілів - археологи, архітектори, будівельники - на підставі досліджень описів і старовинних гравюр та малюнків розробили остаточний проєкт. Авторський колектив очолювали автори інших варіантів реконструкції Золотих воріт Є.І. Лопушинська, М.В. Холостенко та С.О. Висоцький. Над залишками Золотих воріт було зведено триярусний павільйон, який дає уявлення про можливий первісний вигляд пам'ятки та одночасно виконує функцію укриття для старовинних стін брами. Тут діє музей "Золоті ворота", який розповість не тільки про головну браму Києва, але й про київські фортифікаційні споруди загалом.

ціни на послуги музею

 Не можна сказати, що кияни-старожили були у захваті від такого перетворення, але наступні покоління призвичаїлися і сприймають Золоті ворота саме як пам'ятку та туристичну принаду Києва, а не як підробку під старовину. У Золотоворітському сквері, який, до речі є пам'яткою садово-паркової архітектури місцевого значення виконали опоряджувальні роботи, з'явився прекрасний пам'ятник Ярославу Мудрому, фонтан, бронзовий кіт Пантелеймон (який за численними свідченнями гідів, виконує бажання), тут є фонтан, який працює на радість киянам і сміливим гостям столиці навіть у воєнний час, а на дереві примостився кіт з пластикових виделок. Поряд розташована станція метрополітену, що дозволяє зручно оглянути всі цікавинки.

пам'ятник Ярославу Мудрому біля Золотих воріт

прикмети часу - в 2022 році Ярослава Мудрого сховали, щоб захистити від російської орди

знайомтеся - кіт Пантелеймон

фонтан в Золотоворітському сквері у воєнне літо 2022 року

виделковий кіт

 А ще в Золотоворітському сквері ви зможете "отримати" листа з цитатою Володимира Сосюри про Київ та QR-кодом з посиланням на повний текст вірша та локації інших листів від проєкта "Читати Київ" (за підтримки Українського культурного фонду). 

Війна росії проти України йде давно, її нова активна фаза розпочалася 24.02.2022р.

  21.04.2022р. Минуло 8 тижнів з початку повномасштабного наступу росії на нашу красиву, квітучу, живу, веселу, співочу Україну.

  Російських фашистів викинули с півночі країни і потвори образилися і закидують ракетами всю країну. Повітряна тривога лунає вранці, вночі, білим днем. Журналісти порахували кількість і тривалість повітряних тривог у Києві:

 Але є і добрі новини - наші фантастичні оборонці вправно нищать не тільки живу силу і наземне залізяччя російських фашистів, але й повітряні і морські цілі. Так, на днях, українськими ракетами "Нептун" був відправлений до Нептуна флагман Чорноморського флоту росії крейсер "москва". Саме той крейсер, який був відправлений за відомою адресою захисниками острова Зміїний. І саме на цю тему нова весела пісенька від неперевершеної Лесі Нікітюк:

 З'явилося багато нових пісень, а деякі не дуже нові пісні мають новий відеоряд, що нагадує про жахи війни. Пісня Додому від KALUSH тепер ще і пісня про війну:

Видубицький монастир - стародавня святиня Русі-України

  На превеликий жаль, навіть багато киян, що знають про станцію метро "Видубичі", можливо чули про походження цієї назви, але ніколи не відвідували Видубицький монастир. А там - місце сили і духу наших пращурів.

Георгіївський собор, дзвіниця, Спасо-Преображенська трапезна церква

 Легенда розповідає, що коли під час хрещення киян, із язичницького капища на Старокиївській горі було повалено дерев'яного Перуна і кинуто його у води Дніпра, натовп біг уздовж берега ріки, благаючи свого верховного ідола "видибати". І Перун видибав неподалік того місця, де в часи Київської Русі був перевіз на лівий берег Дніпра. Так урочище дістало назву Видибичі, Видобичі, а згодом - Видубичі.

 Син князя Ярослава Всеволод у другій половині XI ст. заснував тут свій родовий монастир. У 1070-1088 роках було споруджено Михайлівський собор.

 У первісному вигляді собор являв собою великий восьми стовповий хрестово-шатровий храм з баштою. Будівля була двоповерховою, складеною змішаним чином: присутні і плінфа (як у Святій Софії), і цегла. Всередині собор мав багате оздоблення у вигляді фресок. Деякі із старовинних фресок вдалося відновити з-під нашарувань більш пізніх розписів. Підлога мала покриття із плиток з інкрустацією і різнокольоровою візерунковою поливою.

фантастична краса у будь-яку пору

давньому руському зодчому Петрові Мілонєгу

частково відкриті старі фрески

Каплиця церкви архистратига Михаїла

 Вперше собор був пошкоджено половцями. Неабиякого лиха завдавали і великі повені, адже Дніпро в ті часи підходив під самий схил. Щоб протидіяти зсувам, київський зодчий XII ст. Петро Милонєг збудував систему міцних підпірних стін, які ніким не поновлювані простояли кілька віків і лише у XV ст. не витримали натиску Дніпра. Через велику повінь схил, що підтримував східну частину Михайлівського собору, завалився.

 У Видубицькому Свято-Михайлівському монастирі у 1116 році ігумен Сильвестр редагував "Повесть врем'яних літ". Це була друга редакція літопису. Тут же упорядковувався і Київський літопис, що є продовженням історії Русі, описаної в "Повісті" і охоплює події Київської землі XII століття.

 Поряд із монастирем знаходився "Красний двір", місцина навколо якого була заповідною. Князі Києва використовували ці угіддя для полювання  на звірів, так з'явилась назва Звіринець.

 У XVII ст. Михайлівський храм відновив на власні кошти митрополит Петро Могила. На своєму довгому віці (адже це один з найстарших храмів Русі, що зберігся до наших днів) пам'ятка бачила повені і пожежі, занепад і забуття, перемоги і відродження. Найстарший храм Видубицького монастиря зобразив Т.Г. Шевченко в 1844 році на офорті "Видубицький монастир у Києві".

Джерело: https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/shevchenko/13.php

 Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався наприкінці XVII - на початку XVIII ст., коли стародубський полковник війська Запорізького Михайло Миклашевський спорудив величний мурований п'яти банний Георгіївський собор і трапезну церкву, на фасаді якої можна побачити його герб. Трохи пізніше гетьман Данило Апостол звів дзвіницю. Георгіївський собор, Трапезна церква Преображення Господнього і триярусна дзвіниця є яскравими пам'ятниками архітектури у стилі українського бароко. Братський корпус і будинок настоятеля з'явилися вже в XIX ст.

дзвіниця

 

Спасо-Преображенська церква (трапезна)

Георгіївський соборо

новий іконостас Георгіївського собору

Братський корпус

 На території Видубицького монастиря поховані педагог К.Д. Ушинський, український науковець-анатом В.О. Бец, інженер-гідротехнік М.Є. Лелявський.

 Після повної реставрації на території монастиря був розміщений Інститут археології АН УРСР. Його наукові архіви знаходились у трапезній. А от у Георгіївському храмі "працювали" совєтські скульптори. Десь на початку 80-х всередині величного храму стояла величезна гидота з білого мармуру - статуя коліноголового ідола ульянова-леніна. Більшої наруги важко уявити (ну можливо, свинарники у мечетях). Здається саме та статуя потім опинилася у однойменному музеї. На щастя, тепер нема ані статуї, ані музею, а є лише Український дім без чужинських ідолів.

 Після закінчення ганебної війни в Афганістані саме колишні "інтернаціоналісти" активно долучились до відродження Видубицького монастиря. Поступово храми засяяли, постав новий різний іконостас у Георгіївському храмі, охайною і заквітчаною стала територія і господарський двір. Деінде відчувається фантастичний аромат монастирської випічки. Не ліниві кияни приїздять на автівках за смачнющою водою із старовинної криниці. А ще тут живе один з найстарших київських каштанів - Каштан Шевченка, якому 150 років.

Каштан Шевченка

старий колодязь (тобто воду можна набирати тут)

воду ще можна набирати тут (тут простіше, чесно)

 Настоятелем Видубицького монастиря певний час (зовсім нещодавно) був Митрополит Православної церкви України Епіфаній.

 Повірте, відвідини Видубицького монастиря стають святом для душі та чудовою нагодою вклонитися нашим славетним предкам.