Нотатки з мандрів: Видубицький монастир - стародавня святиня Русі-України

На превеликий жаль, навіть багато киян, що знають про станцію метро "Видубичі", можливо чули про походження цієї назви, але ніколи не відвідували Видубицький монастир. А там - місце сили і духу наших пращурів.

Георгіївський собор, дзвіниця, Спасо-Преображенська трапезна церква

Легенда розповідає, що коли під час хрещення киян, із язичницького капища на Старокиївській горі було повалено дерев'яного Перуна і кинуто його у води Дніпра, натовп біг уздовж берега ріки, благаючи свого верховного ідола "видибати". І Перун видибав неподалік того місця, де в часи Київської Русі був перевіз на лівий берег Дніпра. Так урочище дістало назву Видибичі, Видобичі, а згодом - Видубичі.

Син князя Ярослава Всеволод у другій половині XI ст. заснував тут свій родовий монастир. У 1070-1088 роках було споруджено Михайлівський собор.

У первісному вигляді собор являв собою великий восьми стовповий хрестово-шатровий храм з баштою. Будівля була двоповерховою, складеною змішаним чином: присутні і плінфа (як у Святій Софії), і цегла. Всередині собор мав багате оздоблення у вигляді фресок. Деякі із старовинних фресок вдалося відновити з-під нашарувань більш пізніх розписів. Підлога мала покриття із плиток з інкрустацією і різнокольоровою візерунковою поливою.

фантастична краса у будь-яку пору

давньому руському зодчому Петрові Мілонєгу

частково відкриті старі фрески

Каплиця церкви архистратига Михаїла

Вперше собор був пошкоджено половцями. Неабиякого лиха завдавали і великі повені, адже Дніпро в ті часи підходив під самий схил. Щоб протидіяти зсувам, київський зодчий XII ст. Петро Милонєг збудував систему міцних підпірних стін, які ніким не поновлювані простояли кілька віків і лише у XV ст. не витримали натиску Дніпра. Через велику повінь схил, що підтримував східну частину Михайлівського собору, завалився.

У Видубицькому Свято-Михайлівському монастирі у 1116 році ігумен Сильвестр редагував "Повесть врем'яних літ". Це була друга редакція літопису. Тут же упорядковувався і Київський літопис, що є продовженням історії Русі, описаної в "Повісті" і охоплює події Київської землі XII століття.

Поряд із монастирем знаходився "Красний двір", місцина навколо якого була заповідною. Князі Києва використовували ці угіддя для полювання на звірів, так з'явилась назва Звіринець.

У XVII ст. Михайлівський храм відновив на власні кошти митрополит Петро Могила. На своєму довгому віці (адже це один з найстарших храмів Русі, що зберігся до наших днів) пам'ятка бачила повені і пожежі, занепад і забуття, перемоги і відродження. Найстарший храм Видубицького монастиря зобразив Т.Г. Шевченко в 1844 році на офорті "Видубицький монастир у Києві".

Джерело: https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/shevchenko/13.php

Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався наприкінці XVII - на початку XVIII ст., коли стародубський полковник війська Запорізького Михайло Миклашевський спорудив величний мурований п'яти банний Георгіївський собор і трапезну церкву, на фасаді якої можна побачити його герб. Трохи пізніше гетьман Данило Апостол звів дзвіницю. Георгіївський собор, Трапезна церква Преображення Господнього і триярусна дзвіниця є яскравими пам'ятниками архітектури у стилі українського бароко. Братський корпус і будинок настоятеля з'явилися вже в XIX ст.

дзвіниця

Спасо-Преображенська церква (трапезна)

Георгіївський соборо

новий іконостас Георгіївського собору

Братський корпус

На території Видубицького монастиря поховані педагог К.Д. Ушинський, український науковець-анатом В.О. Бец, інженер-гідротехнік М.Є. Лелявський.

Після повної реставрації на території монастиря був розміщений Інститут археології АН УРСР. Його наукові архіви знаходились у трапезній. А от у Георгіївському храмі "працювали" совєтські скульптори. Десь на початку 80-х всередині величного храму стояла величезна гидота з білого мармуру - статуя коліноголового ідола ульянова-леніна. Більшої наруги важко уявити (ну можливо, свинарники у мечетях). Здається саме та статуя потім опинилася у однойменному музеї. На щастя, тепер нема ані статуї, ані музею, а є лише Український дім без чужинських ідолів.

Після закінчення ганебної війни в Афганістані саме колишні "інтернаціоналісти" активно долучились до відродження Видубицького монастиря. Поступово храми засяяли, постав новий різний іконостас у Георгіївському храмі, охайною і заквітчаною стала територія і господарський двір. Деінде відчувається фантастичний аромат монастирської випічки. Не ліниві кияни приїздять на автівках за смачнющою водою із старовинної криниці. А ще тут живе один з найстарших київських каштанів - Каштан Шевченка, якому 150 років.