Яскраве мереживо Житомирщини

 Житомирська область посідає 5 місце за площею серед усіх регіонів України, має загальну площу 29 832 квадратних кілометри. Це більше за такі країни, як Вірменія чи Ізраїль. Словечансько-Овруцький кряж, на якому лежить Житомирщина - це унікальна місцина, який півмільярда років.

 Туристичні менеджери вважають цю північну область країни не дуже привабливою для подорожей. Але саме на Житомирщині розташовані такі історично важливі міста (і об'єкти) як Бердичів і Верхівня, Радомишль і Коростишів, Овруч і Коростень. І це тільки ті, що є всесвітньо відомими. Далі буде розповідь про зовсім мало відомі (або добре забуті) пам'ятки.

 У 20 км від обласного центра лежить село Дениші. Відпочивальники знайомі з цим регіоном завдяки санаторію "Дениші" із реабілітаційним центром, де лікують різного роду травматичні ушкодження. Лікувальний заклад облаштовано у старовинній лісопарковій зоні посеред багатовікових сосен і дубів. Неподалік - мальовничі береги річки Тетерів і Денишівського водосховища, а ще 7 підземних джерел з лікувальними радоновими водами.

  Тетерів прокладає собі шлях крізь гранітні скелі, утворивши каньон, пороги, прямовисні схили. Скелі села Дениші - рай для скелелазів усіх рівнів і уподобане місце для тренувань.

 Безперечно визначною рукотворною пам'яткою Денишів є руїни палацу Терещенків. Напівзруйнована триярусна вежа височіє над рештками палацу, надаючи їм ознак середньовічного замку. Палац було зведено в 1910-1911 рр на замовлення Михайла Івановича Терещенка (1886-1956) - українського мецената, який пізніше став міністром закордонних справ Тимчасового уряду Росії. Палац будували з використанням прогресивних на той час архітектурно-будівельних технологій. Незважаючи на дуже сильні руйнування, те що поки не втрачене, зберігає залишки багатої ліпнини і скульптурного оздоблення. Велич навіть цих руїн вражає і водночас викликає обурення щодо небажання або неспроможності докластися до відновлення палацу або хоча б  консервування того що лишилося.

  Ще одна цікава локація - Турчинівка - невеличке село поблизу райцентру Чуднів. Тут можна відвідати добре збережений маєток знову ж таки цукрових магнатів Терещенків. Садиба має палац, побудований у стилі неоренесансу (1899-1900), господарчий корпус (флігель), металеву огорожу із трипрогонними воротами. Палац має цікаве оздоблення - різноманітні башточки, балкони, ліпнина. Підтримується у непоганому стані завдяки тому, що його займає аграрний ліцей. Палац був приданим Наталії Терещенко ,яка стала дружиною графа Сергія Уварова - предводителя дворянства Бердичівського повіту, тому частіше згадується як палац графині Уварової.

   Маєток Уварової (Терещенко) займає велику частину в центрі села Турчиновка. Палац оточений старовинним парком, що знаходиться під дбайливим наглядом (напевно вчителів і учнів ліцею, на відміну від парку в Сокиринцях). При формуванні парку родина Терещенків спромоглася зберегти природний ландшафт місцевості. До маєтку належав і великий ставок Турчинівки. Він і зараз є окрасою села, зоною відпочинку, риболовлі і прихистком для різних птахів. Мешкають на ставку навіть білі лебеді, спокійно виховують своїх "гидких каченят".

ставок в Турчинівці

  Житомирська область займає перше місце в Україні по запасах лісових ресурсів, які становлять 750 тисяч гектарів (а це 3 держави Люксембург). Всі траси (переважна більшість в поганому стані, але деякі все ж вже на стадії ремонту) - тоненькі стрічки у величезних лісових масивах. Прямо на узбіччях лісові знавці-підприємці пропонують свіжесенькі чорниці і лисички і, навіть, лікувальні гриби "веселки"  (в червні-липні) - дивні, білі як куряче яйце.
 З містечка Чуднів траса веде до райцентру Любар, що розташований на берегах річки Случ.

будинок культури в Любарі

На території сучасного Любара знайдено залишки поселень трипільської культури, пам'ятки доби бронзи, раннього заліза і черняхівської культури.
 За часів Київської Русі, на лівому березі річки Случ існувало літописне місто Болохів, згадане в Іпатіївському літописі за 1150 рік і зруйноване татарами в середині XIII ст. Сучасна назва міста пов'язана із іменем литовського князя Любарта, який володів містом з 1324 по 1386 роки. Поселення називалось Любартів і входило до складу Литовської держави. Після Люблінської унії 1569 р. Любартів був підпорядкований Речі Посполитій, а з 1589 року увійшов до володінь князя Острозького.
 З 1604 року містечко вже існує під назвою Любар. В той же час відбулось заснування монастиря василіан, при якому до 1833 року діяла друга за значенням школа на Волині. Протягом декількох сторіч свого існування монастир декілька разів змінював назву і церковне підпорядкування. У 1775 році греко-католики відкрили при монастирі школу на 400 учнів. Приміщення школи у стилі бароко і досі існує і функціонує як навчальний заклад.
 У 1621 році Любар стає володінням князів Любомирських, за кошти яких було збудовано в 1630 році домініканський костел та католицький монастир (1634р.).
 Місто знаходилось у центрі визвольних змагань українського народу 1648-1654рр. (тут неодноразово бував Богдан Хмельницький), було пограбовано військами польського короля  в 1651 р. і дограбовано кримськими татарами у 1653 році.
 З 1793 року Любар входить до складу Правобережної України і стає одним з осередків єврейської громади (хоча з евреями тут було майже завжди добре). Найквітучіші часи для міста були, мабуть наприкінці XIX ст.- самісінькому початку XX ст., коли тут діяли декілька синагог, церков, монастир, костел, палац і навіть органна майстерня.
 Після буремних подій XX ст. до наших днів зберігся лише домініканський костел та школа. Сьогодні костел - діючий храм на честь Святого Михаїла та Святого Домініка.

костел Михаїла та Домініка в Любарі

Нові церкви в Любарі є (Церква Іоана Богослова, Свято-Пантелимоновський храм), але вони поки що не так гріють душу як ті, що дивом збереглися з сивої давнини.

церква Іоана Богослова

Свято-Пантелимоновський храм

   Містечко Чуднів, з якого ведуть дороги і до Турчинівки і до Любара теж має багату історію, але монументальних свідчень цього майже не лишилося.
  

Коростишів - місто шахтарської слави, "кам'яне місто"

 На відстані 30 км. від Житомира на території величезних гранітних покладів знаходиться місто Коростишів. Це досить невелике місто, районний центр Житомирської області, розташований біля гранітного каньону річки Тетерів. Як і багато інших міст і містечок Житомирщини, Коростишів є стародавнім містом. Заснований він був у VI-VII ст. Прадавня назва Коростишева - Хміничі, колись він був центром древлянського племені мінчан. Але в історичних документах вперше згадується у 1499 році як володіння боярина Кміти.

 З 1565 року Коростишів перебував у власності графського роду Олізарів. У 1779 році місто отримало Магдебурзьке право (якщо вірити Дмитру Корчинському, то 60 % українських міст мали самоврядування дароване Магдебурзьким правом) і герб із зображенням родової емблеми Олізарів. З родом Олізарів життя міста пов'язується більше 300 років. Іван Олізар побудував в своєму маєтку перші церкву і замок.

залишки маєтку графів Олізарів в Коростишеві

 Великих руйнувань місто зазнало під час визвольних змагань під орудою Богдана Хмельницького. Замок було зруйновано. Новий маєток згодом постав вже на іншому місці. Олізари були щедрими меценатами. За їх участі було здійснено будівництво лікарні і школи, православної церкви і лютеранської кірхи.

 Найбільш відома постать - Густав Олізар. Серед його друзів були О.Пушкін і Оноре де Бальзак. За підозрою у сприянні декабристам був заарештований і відбував заслання. Після свого повернення на батьківщину, Г. Олізар перетворив родовий маєток у палац, а навколо створив мальовничий парк. Коростишів в середині XIX ст. був одним із найпривабливіших і комфортних містечок Східної Європи.

 Після подій 1917 року власники маєтку переїхали до Польщі, а сам палац і церкви були пограбовані і зруйновані. На превеликий жаль, нащадкам залишилися лише крихти: костел Різдва Пресвятої Діви Марії, частина парку, 4 колони палацу і вішукана купальня.

купальня палацу Олізарів

  Величний костьол Різдва Пресвятої Діви Марії було закладено в 1608 році І.Олізаром. Відбудованим у камені костьол постав у 1779р. завдяки турботам Г.Олізара. Архітектурний стиль споруди - пізнє бароко. В середині храму бува орган і чудотворна ікона Богородиці. Поряд із храмом добудували часовню для сімейного поховання родини Олізарів. Неподалік розташована плебанія - садиба священика (кінець XVIII ст.).

костьол Різдва Пресвятої Діви Марії

Плебанія костьолу Різдва Пресвятої Діви Марії

  За совєтів костел використовували к зерносховище, потоім влаштували кінотеатр. У 1991 році храм повернули католицькій громаді міста. Реставраційні роботи тривали до 2008 року. Інтер'єри прикрасили роботи польського майстра-різьбяра по дереву Фурдини. Нещодавно перед костелом встановлено пам'ятник Густаву Олізару - відомому поету, меценату, громадському діячу.

пам'ятник Густаву Олізару

 Парк досить великий, щоправда, не весь доглянутий. Вхід перетворили на алею слави. Збереглися 2 ставка, фонтан і цілюще джерело (може і не цілюще, але місцеві юрбилися біля нього з великою кількістю пляшок). В нижній частині парка облаштовано (навколо ставків) галерею гранітних скульптур майстра Віталія Рожика. Тут зібралися не тільки портретні скульптури великих особистостей, але і Дон Кихот із Санчо Пансо, безліч птахів, рибки і звірі.

Кам'яні фламінго в міському парку Коростишева

Коростишівський міський парк

Коростишівський міський парк

кам'яна русалка в Коростишівському міському парку

 Десь неподалік від міського парку є ще одна знакова для Коростишева кам'яна скульптура - кам'яна жаба - ідол давніх славян, яку підняли з дна Тетерева за наказом когось з Олізарів. Біля  скали, де вона сидить щорічно проводили змагання рибаків.

  Сучасне місто Коростишів має 25000 мешканців. Місто відома далеко за межами України як великий центр з видобутку і обробки різних видів граніту. В самому місті гранітне оздоблення всюди. В центрі міста (Соборна площа) від будинку культури до парку Олізарів прямує липовий бульвар із гранітними скульптурами і фонтаном. Сквер у середмісті із пам'ятником Тарасові Шевченко також має оздоблення з граніту. Зворушлива збірка пам'ятних дошок шахтарям та розвідникам Коростишівського буро-вугільного родовища (майже навпроти пам'ятника Т.Г. Шевченко) - знову ж таки граніт.

Соборна площа

Т.Г. Шевченко в Коростишеві

Коростишів - місто шахтарської слави

Будинок культури

фонтан-ромашка

  Подалі від центральної частини є нова православна церква - Благовіщенський собор (МП), а поруч з нею - хрест з молитвою за мир в Україні (хоча, як на мене, молитва за мир в Україні у виконанні МП виглядає цинічно) та скульптура Святого Миколая, постамент якої нагадує основні моменти з історії Коростишева і все це з місцевого лабрадориту та граніту.

Благовіщенський собор

пожежна частина поблизу Благовіщенського собору

 Коростишівський гранітний кар'єр - улюблене місце відпочинку гостей, місцевих і альпіністів. На старих виробках річка Тетерів утворила велике озеро, яке оточують 10-метрові скелі, що вкриті деревами. Цей мальовничий куточок має назву кар'єр "Високій камінь".