Нотатки з мандрів: Яскраве мереживо Житомирщини

Житомирська область посідає 5 місце за площею серед усіх регіонів України, має загальну площу 29 832 квадратних кілометри. Це більше за такі країни, як Вірменія чи Ізраїль. Словечансько-Овруцький кряж, на якому лежить Житомирщина - це унікальна місцина, який півмільярда років.

Туристичні менеджери вважають цю північну область країни не дуже привабливою для подорожей. Але саме на Житомирщині розташовані такі історично важливі міста (і об'єкти) як Бердичів і Верхівня, Радомишль і Коростишів, Овруч і Коростень. І це тільки ті, що є всесвітньо відомими. Далі буде розповідь про зовсім мало відомі (або добре забуті) пам'ятки.

У 20 км від обласного центра лежить село Дениші. Відпочивальники знайомі з цим регіоном завдяки санаторію "Дениші" із реабілітаційним центром, де лікують різного роду травматичні ушкодження. Лікувальний заклад облаштовано у старовинній лісопарковій зоні посеред багатовікових сосен і дубів. Неподалік - мальовничі береги річки Тетерів і Денишівського водосховища, а ще 7 підземних джерел з лікувальними радоновими водами.

Тетерів прокладає собі шлях крізь гранітні скелі, утворивши каньон, пороги, прямовисні схили. Скелі села Дениші - рай для скелелазів усіх рівнів і уподобане місце для тренувань.

Безперечно визначною рукотворною пам'яткою Денишів є руїни палацу Терещенків. Напівзруйнована триярусна вежа височіє над рештками палацу, надаючи їм ознак середньовічного замку. Палац було зведено в 1910-1911 рр на замовлення Михайла Івановича Терещенка (1886-1956) - українського мецената, який пізніше став міністром закордонних справ Тимчасового уряду Росії. Палац будували з використанням прогресивних на той час архітектурно-будівельних технологій. Незважаючи на дуже сильні руйнування, те що поки не втрачене, зберігає залишки багатої ліпнини і скульптурного оздоблення. Велич навіть цих руїн вражає і водночас викликає обурення щодо небажання або неспроможності докластися до відновлення палацу або хоча б консервування того що лишилося.

Ще одна цікава локація - Турчинівка - невеличке село поблизу райцентру Чуднів. Тут можна відвідати добре збережений маєток знову ж таки цукрових магнатів Терещенків. Садиба має палац, побудований у стилі неоренесансу (1899-1900), господарчий корпус (флігель), металеву огорожу із трипрогонними воротами. Палац має цікаве оздоблення - різноманітні башточки, балкони, ліпнина. Підтримується у непоганому стані завдяки тому, що його займає аграрний ліцей. Палац був приданим Наталії Терещенко ,яка стала дружиною графа Сергія Уварова - предводителя дворянства Бердичівського повіту, тому частіше згадується як палац графині Уварової.

Маєток Уварової (Терещенко) займає велику частину в центрі села Турчиновка. Палац оточений старовинним парком, що знаходиться під дбайливим наглядом (напевно вчителів і учнів ліцею, на відміну від парку в Сокиринцях). При формуванні парку родина Терещенків спромоглася зберегти природний ландшафт місцевості. До маєтку належав і великий ставок Турчинівки. Він і зараз є окрасою села, зоною відпочинку, риболовлі і прихистком для різних птахів. Мешкають на ставку навіть білі лебеді, спокійно виховують своїх "гидких каченят".

ставок в Турчинівці

Житомирська область займає перше місце в Україні по запасах лісових ресурсів, які становлять 750 тисяч гектарів (а це 3 держави Люксембург). Всі траси (переважна більшість в поганому стані, але деякі все ж вже на стадії ремонту) - тоненькі стрічки у величезних лісових масивах. Прямо на узбіччях лісові знавці-підприємці пропонують свіжесенькі чорниці і лисички і, навіть, лікувальні гриби "веселки" (в червні-липні) - дивні, білі як куряче яйце.
З містечка Чуднів траса веде до райцентру Любар, що розташований на берегах річки Случ.

будинок культури в Любарі

На території сучасного Любара знайдено залишки поселень трипільської культури, пам'ятки доби бронзи, раннього заліза і черняхівської культури.
За часів Київської Русі, на лівому березі річки Случ існувало літописне місто Болохів, згадане в Іпатіївському літописі за 1150 рік і зруйноване татарами в середині XIII ст. Сучасна назва міста пов'язана із іменем литовського князя Любарта, який володів містом з 1324 по 1386 роки. Поселення називалось Любартів і входило до складу Литовської держави. Після Люблінської унії 1569 р. Любартів був підпорядкований Речі Посполитій, а з 1589 року увійшов до володінь князя Острозького.
З 1604 року містечко вже існує під назвою Любар. В той же час відбулось заснування монастиря василіан, при якому до 1833 року діяла друга за значенням школа на Волині. Протягом декількох сторіч свого існування монастир декілька разів змінював назву і церковне підпорядкування. У 1775 році греко-католики відкрили при монастирі школу на 400 учнів. Приміщення школи у стилі бароко і досі існує і функціонує як навчальний заклад.
У 1621 році Любар стає володінням князів Любомирських, за кошти яких було збудовано в 1630 році домініканський костел та католицький монастир (1634р.).
Місто знаходилось у центрі визвольних змагань українського народу 1648-1654рр. (тут неодноразово бував Богдан Хмельницький), було пограбовано військами польського короля в 1651 р. і дограбовано кримськими татарами у 1653 році.
З 1793 року Любар входить до складу Правобережної України і стає одним з осередків єврейської громади (хоча з евреями тут було майже завжди добре). Найквітучіші часи для міста були, мабуть наприкінці XIX ст.- самісінькому початку XX ст., коли тут діяли декілька синагог, церков, монастир, костел, палац і навіть органна майстерня.
Після буремних подій XX ст. до наших днів зберігся лише домініканський костел та школа. Сьогодні костел - діючий храм на честь Святого Михаїла та Святого Домініка.

костел Михаїла та Домініка в Любарі

Нові церкви в Любарі є (Церква Іоана Богослова, Свято-Пантелимоновський храм), але вони поки що не так гріють душу як ті, що дивом збереглися з сивої давнини.