Сокиринці - Національний парк України

 Майже з центру міста Ічня, що на Чернігівщині, ведуть шляхи до двох відомих маєтків-Національних парків - Сокиринці і Качанівка. Розвилка доріг біля церкви в Ічні нагадає  мандрівникам казкове "направо поїдеш..., прямо підеш". Так от, якщо їхати з Прилук, то до Сокиринців через Ічню потрібно їхати від церкви саме прямо.

церква в Ічні

  Сокиринці вперше згадують у 1092 році у Іпатіївському літописі. Надалі історія невеличкого села нічим особливим не була відмічена аж поки у 1716 році ці землі не стали власністю Гната Галагана. Гнат Галаган - фігура в історії України неоднозначна. Зрадив Івана Мазепу, пішов до Петра I, знищив стару Січ, був прилуцьким полковником і будівничим храмів. Розбудовувати Сокиринці почав його онук Іван Григорович. Упродовж трьохсот років Сокиринці були родинним гніздом Галаганів, переходячи у спадщину, маєток ставав все кращим. Нащадки Гната Галагана старанно примножували чималенькі статки, родаючись з Розумовськими, Апостолами, Гудовичами, Лизогубами й Дараганами. Рід Галаганів обірвався на юному Павлові Григоровичу, який помер у 16 років. Його батьки заснували в його пам'ять навчальний заклад в Києві - колегіум.

 Перший панський будинок - дерев'яний дім у стилі Людовика XVI - побудував онук прилуцького полковника Іван григорович Галаган. Великий парк із квітниками та алеями був облаштований навколо. У такому вигляді садиба проіснувала до 1829 року.

 Великий палац у стилі класицизм було зведено у 30-ті роки XIX ст. Від колись грандіозного комплексу до нас дійшли: палац, альтанка, в'їздна брама з флігелями, руїни готичного містка та рештки паркового комплексу і його огорожі.

 Будівництвом великого палацу керував учень Козакова архітектор П.А. Дубровський. Головний фасад палацу (двоповерхової будівлі) оздоблює декоративна баня, відчуття парадності створює портик з вісьмома іонічними колоннами. Основна частина палацу поєднується переходами із симетрично розташованими одноповерховими флігелями. Палац налічував шістдесят приміщень різного призначення.

головний фасад палацу Галаганів в Сокиринцях

під'їзна алея

боковий вхід до палацу

  Дуже красивий парковий фасад будівлі. Двоповерховий балкон, що видається, прикрашають шість іонічних колон, а пандус, огорожу якого було декоровано 20 мармуровими скульптурами, веде до великої галявини парку із велетенськими віковими деревами (сьогодні - до футбольного поля). На превеликий жаль, палацові інтер'єри не збереглися (воно й не дивно, адже після періоду тотального знищення зубожілими в 20-х роках XX століття, тут розташувався аграрний технікум, нині - аграрний ліцей).

парковий фасад палацу в Сокиринцях

старезний платан

  Свого часу (у XIX ст.), Сокиринці були гостинною садибою і культурним осередком Лівобережної України. Сюди приїздили Лев Жемчужников і Микола Лисенко, у 1845 році гостював тут і Тарас Шевченко. Про відвідини Сокиринців та інших маєтків Чернігівщини згадується у його повісті "Музикант".

  Біля паркового фасаду палацу споруджено пам'ятник сліпому кобзареві Остапові Вересаю, творчістю якого захоплювався Григорій Павлович Галаган. Завдяки його підтримці, Остап виступав у Києві і Петербурзі. На тепер, у двох кімнатах палацу організовано музей О.Вересая.

Остап Вересай

 Павло Григорович Галаган майже половину свого життя провів у Петербурзі на державній службі, багато подорожував Європою. Оселився в родовому маєтку у 1814 році. Для перебудови величезного парку маєтку (майже 80 гектарів) запросив із Саксонії відомого садівника Бістерфельда. Парк Сокиринців поєднував риси регулярних французьких та пейзажних англійських садів. Паркові споруди (альтанки Ротонда та Готичну, готичний місток) проектував сам господар. Було створено складну систему алей і доріжок для прогулянок верхи, але при цьому були збережені сторічні дуби. Г.П. Галаган завіз до садиби велику кількість екзотичних рослин, деякі з них прикрашають парк і до нині. Від парадних воріт до палацу вела алея (200 м.), яку прикрашали (чи охороняли) високі пірамідальні тополі (зараз замінені на туї). За досить короткий час Сокиринці отримали чудову садибу-парк, що викликала щире захоплення у сучасників.

одна з алей парку

рештки огорожі маєтку

головна брама маєтку в Сокиринцях

господарський флігель

    На превеликий жаль керівництво і студенти аграрного (зрештою профільного) коледжу не можуть похвалитися тим, що якісно опікуються історичною і культурною спадщиною України. Певним ділянкам парку, звичайно, приділяється увага: облаштовані клумби, в доброму стані газон футбольного поля, на яке виходить пандус паркового фасаду палацу. Але... зовсім поряд із входом до адміністрації аграрного коледжу - хащі бур'янів між деревами, біля головного фасаду погано оброблені кошлаті кущі тощо.

 Прикрим є те, що відсутні вказівники, які приведуть до маєтку, який є Національним парком України, добре, що поліція допомагає у пошуках (навігатор не впорався, оскільки мережі  по дорозі майже немає). Чудово, що біля одного з входів вже є маленький готель (на 2 номери) із крамничкою і кав'ярнею. І нескінченно радує цікавість українців з різних куточків країни до своєї минувшини і історичної спадщини.

Свято-Троїцький Густинський монастир

 Приблизно на відстані у 15 кілометрів (місцеві кажуть, що це відстань у 12 км, а навігатор - 17) від міста Прилуки в Чернігівській області, радує душу і очі давня святиня - Свято-Троїцький монастир біля села Густинь.

Церква-дзвіниця Святого Миколая Свято-Троїцького монастиря в с.Густинь

 Відлік часу свого існування свята обитель веде із 1600 року. Наприкінці XVI ст. мандрував землями Чернігівщини православний чернець Іоасаф в пошуках місцини для усамітнення та облаштування нової обителі. Іоасаф з ієромонахом Афанасієм прийшли з Афону до Києво-Печерської Лаври, рушили далі на північ до Межигір'я. Афанасій, після відродження Спасо-Преображенського Межигірського монастиря, що був знищений у XIII ст. ордами Батия, став ігуменом відновленої обителі. Старець Іоасаф, подорожуючи уздовж річки Удай, знайшов у лісових хащах острів, де і було вирішено заснувати новий монастир. Власник цих земель Михайло Вишневецький прихильно поставився до виникнення монастиря і підписав грамоту на володіння островом, землями, лісом і ставками.

 Першими були зведені дерев'яна церква, келії і огорожа. У 1620 році в Густинь навідався патріарх Феофан. Ченці продовжили традицію літописання - саме тут було написано знаменитий патріотичний "Літопис монастиря Густинського", що дійшов до нас у списках XVII сторіччя. Тому під час антипольського повстання 1637-1638 років монастир було звинувачено у підтримці бунтівників та вщент зруйновано.
 У 1639 році Густинь відвідав Київський митрополит Петро Могила. Саме він визначив місце, де постане храм "великий і прекрасний" і в 1641 році було розпочато будівництво  собору Святої Трійці.
 Третя руйнівна пожежа сталась в монастирі у 1671 році. Вцілілими лишились лише Успенська трапезна церква і частково храм Петра і Павла. До відбудови монастиря долучився своїми коштами гетьман Іван Самойлович. Густиньський монастир отримував величезні пожертви у вигляді земель, хуторів і великих поселень. Йому належали землі у трьої повітах Чернігівської губернії: Прилуцькому, Роменському і Путивльському. На кінець XVIII приходиться розквіт монастиря, козацька старшина приносить обителі щедрі пожертви - дерев'яні будівлі замінюються на кам'яні, монастир перетворюється на унікальний архітектурний ансамбль в стилі українського бароко. Прилуцький полковник Дмитро Горбенко профінансував зведення цегляних мурованих стін монастиря. У 1695 році один з найщедріших меценатів України - гетьман Іван Мазепа побудував тут  кам'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці з трапезною і пекарнею.
 Наприкінці XVIII ст. Густинський монастир вважався одним з найбагатших у всій Лівобережній Україні. Саме це і привабило до цих земель Григорія Потьомкіна і Катерина II призначила у 1793 році монастир "к упразднению". П'ятдесят довгих років обитель стояла пусткою, руйнувались полишені ченцями храми, захаращувалися угіддя - результат нашестя "русского мира" в маленький успішний осередок, де до того панувала любов і радість.
 У 1845 році у складі археологічної експедиції Прилуки і Густинь відвідав Тарас Шевченко. Його акварелі " В Густині. Церква Петра і Павла" та "В Густині. Трапезна церква" демонструють ступінь занедбаності, що панувала в обителі.
 Монастир відродили у другій половині XIX ст., але перед тим було вивезено або знищено усе, що нагадувало про українську ідентичність. Зникли портрети князя Вишневецького і гетьмана Івана Мазепи, було знято з образів шати з гербами козацької старшини, вкрадено старовинні козацькі ікони. Але почалися певні реставраційні роботи в храмі Святої Трійці (головна або соборна церква монастиря) та в однонавній Трапезній церкві, яка раніше мала назву Успенської. П'ятибанна церква у грецькому стилі на честь Петра і Павла була дуже пошкоджена, церква з дзвінницею і брамою на честь Святого Миколая Чудотворця - зовсім зруйнована. Їх відновленням почали займатись у 1853-54 роках.

сучасний вигляд Миколаївської церкви

  Але відродження зупинилось в 1917 році, в березні 1924 року монастир було закрито, він навіть підлягав знесенню. У 1943 році Густинський монастир відновив свою роботу, але став жіночім (така ж сама історія була і з Хресто-Воздвиженським монастирем в Полтаві). В 50-х роках монастир знову закрито, відповдно, і кошти на відновлення храмів не виділялись і тільки в 1993 році розпочалося четверте воскресіння давньої обителі та її архітектурних і історичних перлин. Протягом 1995-97 років був відреставрований головний монастирський Троїцький храм, у 1998 році були відновлені бані Петропавлівської церкви, у 1999р. черга на реставраційні роботи прийшла й до Миколаївської  церкви-дзвіниці і огорожі монастиря.

Троїцький собор

Троїцький собор та церква Петра і Павла

церква Петра і Павла

Воскресеньска (раніше Успенська) церква

келії, мала дзвіниця, сад

мала дзвіниця

сад, мала дзвіниця та церква Святого Миколая

   Натепер реконструкція майже всього комплексу завершена, проведені чудові опоряджувальні роботи на території, що належить монастирю, і навколо нього, маленькі башти мурованих стін монастиря увінчали золоті янголи, з'явилася мала дзвіниця. Монастир має своє, досить велике господарство із чудовим садом (наприкінці серпня груші висіли фантастичної краси). На своїй території має колодязь з гойною водою, крамницю, де можна придбати ікони, історичну літературу, монастирський мед та різноманітні трав'яні чаї. Тут дуже затишно, але є і "але" - забагато парканів і заборон. Крім того, монастир належав до УПЦ МП. Маю надію, що після надання Православній церкві України Томосу про автокефалію, цей прикрий факт відійде у минуле.

перед входом до Свято-Троїцького монастиря

перед входом в Свято-Троїцький монастир в Густині

келії та сад

Храм Святої Варвари та монастирський колодязь

Храм Святої Варвари

з іншого боку монастирських мурів