Парково-палацовий комплекс Качанівка

 Панський маєток Качанівка є унікальним для всієї України - тут збережено аж 15 будівель комплексу. Тому Качанівка і має статус Національного історико-культурного заповідника України. Дістатись до Качанівки  з Києва легко - чрез Прилуки та Ічню або з Сумської траси, оминаючи м. Прилуки.

панський палац в Качанівці

головна алея, що єднає палац із храмом Святого Георгія

  Качанівка - невеличке село Ічнянського району Чернігівської області на річці Смош. Нині Качанівка є найбільш відвідуваним і найвідомішим панським маєтком Лівобережної України.

Першим господарем цих місць був Ф.Болгарін. Потім маєток придбав придворний співак, улюбленец Єлизавети I, Ф.Коченовський, саме від його прізвища і пішла назва садиби. У 1771 році Качанівку придбав відомий військовий та політичний діяч катерининської епохи граф Румянцев-Задунайський. З 1808 року майже сторіччя маєтком володіли Тарновські, а потім  - Харитоненки.

 Період розквіту садиби припадає на середину XIX століття, коли нею володіли представники славетного українського козацько-старшинського роду Тарновських. Василь Васильович Тарновський мав три пристрасті - козацька колекція (яку він заповів Чернігівському музею, що стало початком музею українських старожитностей),  парково-архітектурний дизайн і жінки (сьогодні ми не зможемо напевно стверджувати, що саме в такому порядку 😉). Він був меценатом, в його маєтку завжди гостювали художники, музиканти, літератори. У Качанівці бували Т.Шевченко, І. Рєпін, М.Глинка, Марко Вовчок, П.Куліш, С.Гулак-Артемовський та інші відомі, але не дуже заможні митці. Ілля Рєпін тут  створював ескізи до картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану", де зобразив господаря і багатьох його гостей. Т.Шевченко зустрів в Качанівці свою останню любов - "кумасю" Надію.

 До сьогодні зберігся чудовий архітектурний ансамбль - палац, флігелі (в одному з яких облаштовано невеличкий готель), службові приміщення (каретний сарай, конюшня, будинок управляючого), альтанка Глинки, Георгіївська церква, фрагменти паркового дизайну з романтичними руїнами і містками, мальовничі ставки. Качанівський парк має 560 гектарів із каскадом ставків майже у 100 га.

Будинок управляючого

    Головний палац маєтку побудовано у стилі класицизм. Будівництво здійснив у 1777 році для губернатора Малоросії Румянцева-Задунайського учень славетного Баженова - К.Бланк. Будівлю прикрашали численні шатри, вежі, башточки, тераси, колонади і головний стрімкий центральний купол палацу. Вхід до основного подвір'я маєтку "охороняють" скульптури левів. Леви також розташувалися і біля входів до флігелів, що утворюють півколо головного подвір'я біля палацу. Було створено ціло систему ставків, а навколишню діброву перетворили на парк.

парк маєтку Качанівка

  Від палацу алея з лип, каштанів і ясенів веде до елегантно-білого храму Святого Георгія. Ще два десятиріччя тому собор Святого Георгія перебував в напівзруйнованому і страшенно занедбаному стані. На щастя, сьогодні результати відновлювальних і опоряджувальних робіт є добре видимими, але зроблено ще далеко не все, крім того, певні види робіт потрібно вже переробляти.

Храм Святого Георгія в Качанівці

  Відвідати парково-палацовий комплекс можна будь-якої пори року і, навіть, провести тут чарівний уїк-енд або казкове весілля. Чудовий парк, галявини для відпочинку, ставки, де дозволена риболовля, архітектурні споруди, що милують око, - все це переповнює мандрівника повагою до праці наших пращурів. І, на правду, дуже багато автівок і екскурсійних автобусів із різних куточків України чекають своїх господарів на облаштованих парковках. Але дивною, навіть  смішною є вартість квитка для відвідування Національного історико-культурного заповідника Качанівка - 15 гривень.Зовсім не зрозуміло, як із такими туристичними надходженнями є можливість утримувати штат працівників і виконувати підтримуючі реставраційні роботи у величезному маєтку. Можливо варто Уряду України взяти до уваги приклад Туреччини, де існує і вправно працює Міністерство культури і туризму. Тоді "швидкі" туристичні надходження запрацюють на розвиток і відродження культурної спадщини.

 Окремої уваги заслуговує екскурсія головним палацом комплекса. Головний вхід розташований за портиком з шести струнких колон. Двоповерховий палац вінчає ошатна баня, пишно вбрана оздобленням з елементами стилю бароко.

палац Тарновських в Качанівці

головний фасад палацу в Качанівці

задній фасад палацу в Качанівці

   В середині палацу частково відтворені інтер'єри та оздоблення залів часів XIX ст., а стелі бібліотеки пощастило зберегти "сотове" покриття. Певні приміщення вже мають узгоджене з часом наповнення. Лівобережною Україною пройшов такий "ураган більшовизму", що знайти елементи інтер'єру, щоб відтворити в музейних залах дух епохи для нащадків, дуже важко. Меблями "поділился", мабуть, музейники Західної України, а замість картин - лише фотографії.

гарна, але на жаль, не картина

це також копія Венери

руїни в Качанівці

бібліотека

козацька похідна скарбниця

Шевченкова кімната

   З розкішних балконів другого поверху палацу, які виходять на задній фасад будівлі і підтримується колонадами, маємо чудовий вид на каскад ставків, парк і малі архітектурні форми біля палацу.

   Всі власники Качанівки відзначались гостинністю. За неповні 100 років книга видатних гостей маєтку налічувала 640 імен. В палаці було 50 кімнат для гостей і вони рідко були порожніми. Сучасники відзначали, що на всій Качанівці лежить "якесь особливе віддзеркалення небуденності, що притаманна саме цьому місцю". Спокій і небуденність з роками тільки посилилися. Отже, романтична Качанівка чекає гостей.

В'їзд до маєтку в Качанівці

 Дорогою до маєтку вам зустрінуться дуже мальовничі промислові корпуси. Це Парафіївський  цукровий завод, збудований в 1846 році, що належав Тарновським, а потім Харитоненкам. У власності Харитоненків завод змінив призначення - був переобладнаний та став цегляним, а ще змінив назву на честь доньки власника Олени - Оленівський цегельний завод. І в одній і в другій своїй іпостасях завод був дуже передовим, про що свідчить хоча б те, що після націоналізації в 1918 році і аж до самого закриття у 2011 році завод не переобладнували. Якби не аварійний стань будівель комплексу, цікаво було б подивитись на цілісний промисловий комплекс позаминулого сторіччя.

Парафіївський цукровий завод, Оленівський цегельний завод