Олеський замок - твердиня, що височіє над рівниною

 Найстаріший зі збережених замків Галичини - Олеський замок. Він розташований у південно-східній частині Бузької низовини. Історія замку тісно пов'язана з історичними подіями - боротьбою, що точилася між Литвою, Польщею та Угорщиною. Саме тому Олеський замок називають ключем від Галичини та Волині.

 Увагу кожного, хто подорожує трасою Київ-Львів мимоволі привертає Олеський замок. Його кам'яні мури височіють на вершині самотнього пагорба, який і сам по собі є дивовижним на рівнинній місцевості. Могутні контрфорси, наче ікла тримають стіни замку-фортеці. Ці інженерні споруди - контрфорси мають такий самий кут нахилу, що і схили природного пагорба.

Олеський замок

Олеський замок з вікна автобуса

  У XIII ст. існуюче руське городище Пліснесько було зруйноване татарськими ордами. Частина населення, що залишилась, почала будувати нову фортецю. У другі половині XIII ст. галицько-волинські князі спорудили Олеський замок у стилі романської архітектури, що була притаманна часам середньовіччя. Наприкінці XIII ст. замок був зруйнований під час боїв з литвинами. З того часу Олесько внаслідок військових сутичок та дипломатичних угод переходило у володіння то Литви то Польщі, ні в одних руках надовго не затримуючись.

 З другої половини XV ст. Олесько відійшло таки до Речі Посполитої. Ним володіли Гербурти, Даниловичі, Собеські, Жевуцькі. Тут, на службі у воєводи земель руських Івана Даниловича, який володів замком з 1605 року, був Михайло Хмель, батько Богдана Хмельницького. У 1636 році рід Даниловичі вимер, а маєтки через родинні зв'язки відійшли до Якуба Собеського, батька майбутнього короля Яна III.

 Саме із постаттю Яна III пов'язана широко відома замкова легенда. Хлопець народився у замку в 1629р. Під час пологів фортецю оточували татарські війська, та ще й на додачу почалася сильна гроза. Коли бабка-повитуха забрала щойно народженого майбутнього короля з мармурового столу, на якому його пеленали, вдарив сильний грім і стіл тріснув. Відразу ж з'явилося пророцтво, що новонароджений буде людиною надзвичайною. І Ян III підтвердив пророцтво - став одним з найславетніших королів-войовників. Десять років потому, в Олеському замку народився ще один майбутній король - Міхал Корибут Вишневецький.

 План замку наближений до овалу, що зумовлене конфігурацією пагорба під Олеською фортецею. Замок складається із напів овальних корпусів, зведених на глибоких підвалах із безліччю замаскованих схованок. Корпуси з'єднані в'їздною триярусною вежею і оборонною стіною з галереєю. Згодом давньоруська фортеця перетворилася на магнатську резиденцію. Однак обмеженість простору отруювала життя мешканців тіснявою та незручністю.

Олеський замок

вхідна брама Олеського замку

внутрішній двір Олеського замку

кожний порядний замок має глибокий колодязь

дуже глибокий колодязь

  У роки свого правління король Ян III Собеський викупив Олесько. Відремонтований Олесько став улюбленою резиденцією  короля і королеви Марисеньки. Любовний роман цієї королівської пари тривав все життя. Королівське подружжя виділяло значні кошти для підтримки та облаштування Олеського замку. Останній раз Ян III та Марисенька побували в Олеську у 1693 році. Після смерті Марії Казиміри у 1716 р. власником став королевич Якуб. Проте вже у 1719 році йому довелося продати замок з усіма речами коронному гетьману Станіславу Жевуцькому. Родина Жевуцьких володіла замком до 1796 року і з великою пошаною і обрежністю зберігала королівські речі, які пізніше були перевезені до Підгорецького замку (і тріснувший мармуровий столик також).

вхід до житлової частини замку

 Початок XIX століття став для Олеського замку чорною смугою - до невмілого управління  і пошуків скарбів в стінах і підлогах замку додалися ще й стихійні лиха: землетрус в 1838 році та пожежі. Часткові реставраційні роботи були проведені у 1891 р., 1933 р. та в період 1985-1965 рр. Масштабне відновлення Олеська і відкриття для туристів сталося у 1975 році. Музейна експозиція "Олеський замок" - це один з відділів Львівської картинної галереї. Багаторічним завідувачем цієї установи був академік, Герой України Борис Григорович Возницький. Саме завдяки його захопленій і відданій роботі в Олеському замку зібрана унікальна колекція творів живопису, іконопису, скульптури, прикладного мистецтва X-XIX ст. В підвалах Олеська знаходиться дивовижна колекція старовинних меблів і забрання дерев'яних скульптур Пінзеля (на жаль, багато з його шедеврів в буремні часи початку XX століття просто пішли в каміни для обігріву) та його учнів. Дещо з наявного, з коментарями Б.Г.Возницького показано у документальному фільмі Миколи Томенка із серії "7 чудес України", присвяченому саме Олеському замку.

 Поряд із замком розташована будівля монастиря ордену капуцинів. Фундаторами обителі Святого Юзефа та Святої Антоніни була родина Жевуцьких, Северин Йосиф та його дружина Антоніна. Ідея заснування монастиря саме капуцинів була доволі глибока, їх завдання полягало в тому щоб навернути на вірний шлях схильних до бунтів та повстань українців. Капуцини - один з найбільш простих у вбранні католицьких орденів, ні в кого з бунтівників не підніметься рука на монаха, вбрання якого настільки ж просте, як і твоє - всього лише підперезана сутана з грубого полотна. Орден капуцинів пам'ятають у світі ще й завдяки каві капучіно, кажуть, що цей різновид кави приготував Марко д'Авіано під колір сутани ченців-капуцинів.

монастир капуцинів в Олеську

скульптура Святого Антонія біля стіни монастиря

Богородиця перед головним входом до костелу

Святий Онуфрій перед костелом зберігся не дуже добре

головний фасад костелу

  Місцеві мешканці та гіди розповідають що монастирем вештається бідолашний привид монаха-капуцина. Його печальну історію розповідають у двох варіантах і обидва мають  певне історичне підгрунтя. Перша версія легенди розповідає про ченця Яна Каспера, який втопився в  монастирському колодязі на свято Святого Антонія, чим зіпсував день всім хто прийшов на прощу та за зціленням до монастиря (капуцини були відомими на всю округу аптекарями). Друга версія спирається на той факт, що у цьому монастирі був "культ кістяка" - тіло померлого ченця до поховання витримували в одному з 5 павільйонів монастиря, аж допоки воно не розкладалося до кісток. А от із кістяком Яна Каспера відбулось страшне - його спалили внаслідок якоїсь помилки. Існує і третя версія - начебто жив був собі монах, що дуже полюбляв походеньки до жінок і зрештою у братії урвався терпець - ченця-гультяя спіймали та монастирським судом засудили до страшної кари, його замурували в стіні. Яка б з історій не була вірною, але місцеві мешканці божаться, що привид неприкаянного монаха (любовно називають його "наш привид Костя") тиняється монастирем.
 За часів Австро-Угорщини монастир капуцинів було ліквідовано. Чомусь Австро-Угорщина прискіпливо відносилась до монастирів на території Галичини - багато було закрито саме в ті часи, як от старезний Манявський скіт. Після закриття тут був лазарет, потім монастир відновили ті ж такі австріяки. І монастирем він був аж до самої Другої Світової війни. По тому чого тільки не вміщували ці стіни - тюрма для військовополонених та юдейське гетто, ПТУ і гуртожиток.
 Натепер Олеський замок і колишній монастир капуцинів оточені мальовничим і добре доглянутим парком, в якому збереглися і старі скульптури, і планування доріжок.